Як запобігти комп'ютерної незалежності у дітей..

   Сьогодні комп'ютером нікого не здивуєш. Це сучасне чудо техні­ки є доступним і дорослим, і дітям. Стало навіть модно, щоб у дитини комп'ютер з'являвся якомога раніше, щоб малюк розвивавсяшвидше. І разом із появою комп'ютерів миттєво виникли і наукові суперечки: корисно або шкідливо для дітей сидіння за комп'ютером?
   Однозначної відповіді, звичайно ж, немає. Комп'ютерні ігри розвивають у дитини швидкість реакції, пам'ять й увагу. Щоб грати в комп'ютерну гру, маляті необхідні посидючість, спритність. За до­помогою таких ігор дійсно розвивається логічне мислення, дрібна мо­торика рук, зорово-моторна координація. Виконуючи веселі ігрові за­вдання, дитина вчиться аналітично мислити в нестандартній ситуації, класифікувати та узагальнювати поняття, прагнути до поставленої мети. «Ну, хіба це погано?» — запитують батьки.
   Крім того, діти, які легко орієнтуються в комп'ютері, найчастіше почувають себе і в житті більш упевнено. Вони легше адаптуються до різних ситуацій.
  Часто саме комп'ютер допомагає залучити до занять дітей, яких важко посадити за звичайне читання або розв'язання задач. Тут вони потрапляють у гарну казку, де діють веселі й спритні герої. Наприкінці гри малюка обов'язково похвалять або навіть видадуть почесний дип­лом. Тут у дитини обов'язково що-небудь вийде і виникне «ситуація успіху», після цього захочеться ще пограти. Адже комп'ютерні розвивальні програми називаються «іграми», а зовсім не «заняттями».
  Якщо не дотримуватися режиму, а, просто кажучи, не обмежува­ти комп'ютерний час для дитини, то незабаром вона із помічника пе­ретвориться на Вашого сімейного ворога. Лікарі-окулісти застерігають, що занадто тривале знаходження перед монітором комп'ютера може призвести до зниження зору. Але найбільша небезпека — це виник­нення стійкої комп'ютерної залежності. Весь свій вільний час дитина проводить перед комп'ютером. Вона грає в будь-яку вільну хвилинку. Для батьків така поведінка повинна стати тривожним сигналом. Чому малюк віддає перевагу віртуальному життю? Можливо, якісь життєві обставини стали для нього некомфортними? А можливо, останнім часом йому не вистачає Вашої уваги, і він у такий спосіб вирішив поповнити його дефіцит?
   Комп'ютерна залежність, звичайно ж, виникає не раптом. Спочатку дитина грає просто так, заради інтересу. Потім поступово вона втягується в гру, довідується правила, стає успішною. Потім на­стає час для ігор на гроші, а таких в Інтернеті чимало. Якщо батьки забороняють їй грати вдома, то дитина знаходить можливості та йде до ігрового салону або комп'ютерного клубу.
   Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?
   Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.
  Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка за до­помогою фарб, олівців, конструкторів, пластиліну, книжок і настільних ігор! Звичайно, є безліч розвивальних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і раху­вати, ознайомлюватися з навколишнім світом. Є розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, до дають дитині знання в цікавій ігровій формі.   Широкою популяр­ністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують плас­тинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»; це теж розвиває просторове і логічне мислення. Діти із задоволенням грають і у філологічні ігри на зразок «Поле чудес». Їм хочеться хоч на мить опинитися на місці учасників популярної телепередачі, а на дисплеї все як на телеекрані: і колесо фортуни крутиться, і бали випадають. Є інша категорія розважальних ігор. Але майте па увазі, що вони всі дуже різні. Одна справа — тупий мордобій (так звані «стрілялки»), де вся майстерність гравця зводиться до вміння натискати на кнопки. А інша — «квести» (від англійського «quest» — «пошуки»). V дитячих «касетах» діють герої мультфільмів, там нікого не потрібно вбивати, у цих іграх багато по-справжньому смішного. А зміст гри по­лягає у досягненні мети шляхом розв'язання логічних задач. Скажімо, необхідно відкрити вхідні двері, а на моніторі з'являється складне ло­гічне завдання, що припускає й посидючість, і спритність, і кмітливість. Подібні ігри розвивають не тільки абстрактне мислення, але і чисто побутову кмітливість, готують дітей до ситуацій, з якими ті можуть зіштовхнутися в реальному житті. Між іншим, в «квестах» і світ більш дружелюбний. По-перше, він не поділяється тільки на своїх та чужих, там багато нейтральних персонажів, які займаються своїми справами і не залучені в перипетії сюжету. А, по-друге, спільників у дитини біль­ше, ніж супротивників.
   Але, обираючи навіть такий диск, недостатньо прочитати коротку анотацію. Ви повинні самі спробувати «пройти» всі рівні гри-розвивалки та зрозуміти, наскільки якісно зроблена ця комп'ютерна іграшка, чи відповідає вона віку Вашої дитини, чи гарні ілюстрації та голоси, які озвучили текст.
   Уважно поставтеся до вибору комп'ютерних ігор. Вони повинні відповідати віку дитини й не мати агресивних настроїв.
   Як тільки Ви помітили, що в дитини зник інтерес до реального спілкування, вона довго просиджує за комп'ютером, настав час бити тривогу. Краще не доводити ситуацію до крайності.
   Будьте готові до того, що як тільки Ви скажете «Вистачить!», малюк почне слізно просити: «Ще хвилиночку або ще секундочку!» Якщо Ви хоч раз піддастеся на таку провокацію, надалі Вам важко буде контролювати комп'ютерний час дитини. На ринку досить і таких ігор, які буквально нашпиговані примарами, монстрами, скелетами, людожерами. Немає нічого дивного в тому, що багато дітей, награв­шись іграшками із цими страшними потворами, починають лякатися темряви, скаржаться на кошмарні сни, бояться залишатися на самоті в кімнаті. Справа в тому, що в більшості комп'ютерних ігор все дуже натуралістично. Там реалізм — одна з головних принад. В описі нових ігор спеціально підкреслюється, що новий варіант ще більш реаліс­тичний, ніж попередній.
   Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти а низькою самооцінкою, що погано встигають у школі, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися на турніку, ні захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра. За мето­диками Глена Домана можна розвивати дитину з колиски, але навряд чи Ви будете навчати немовля основ механіки та атомної фізики. Сучасні діти випереджають в інтелектуальному розвитку однолітків 5-7-річної давнини, але в той же час про емоційний вік та їхній фізичний розвиток батьки все частіше забувають. Але ж емоційна і фізична сторона розвитку набагато важливіші за інтелектуальний розвиток дитини. Малята вміють читати англійською, але погано бігають і страждають від безлічі страхів. Ось чому з комп'ютерними іграми потрібно бути дуже обережними. Навіть якщо вони «рекомендовані для дошкільного віку», Ваш малюк може бути ще не зовсім готовий сприймати їх.

   Хто з нас не чув скарги матусь про те, що їхня дитина не може всидіти на одному місці, постійно кричить, проявляє неуважність, а то і зовсім ображає інших малюків. Що тутпоробиш?
Мами, звичайно, намагаються якимось чином вплинути на своїх невгамовних малят. Вони карають їх, намагаючись при цьому зрозуміти, хто ж винен у такому поганому вихованні їхніх малюків. Лише деякі батьки звертаються в такій ситуації до психолога або лікаря-невролога.
    І в чому ж причина? Виявляється, що багато хто з таких дітей і справді мають захворювання, хоч і не страшне саме по собі, але здатне заподіяти серйозний дискомфорт і дитині, і оточуючим її людям. Давайте розберемося, що таке гіперактивність, які причини її виникнення, що з нею робити і як побороти.
   Гіперактивністю називають підвищену фізичну і розумову активність у дітей, коли процеси збудження в корі головного мозку домінують над гальмуванням. Саме через це дитина діє за принципом «спочатку роблю, потім думаю».
   Останнім часом у дітей широко розповсюджений синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), причому у хлопчиків у 9 разів більше, ніж у дівчаток. Наявність у дитини, принаймні, восьми з названих нижче симптомів, які постійно спостерігаються протягом, як мінімум, останніх шести місяців, є підставою для діагностування СДУГ.
Симптоми СДУГ:
   Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина «корчиться», «звивається». Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно. З легкістю відволікається, перемикаючись на сторонні стимули. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в інших ситуаціях у колективі. Невміння зосередитися: на запитання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши до кінця. Труднощі (не пов'язані з негативною поведінкою або нестачею розуміння) під час виконання запропонованих завдань. Ледь-ледь зберігає увагу під час виконання завдань або ігор. Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої. Невміння грати тихо, спокійно. Балакучість. Заважає іншим, чіпляється до оточуючих (наприклад втручається в ігри інших дітей). Часто складається враження, що дитина не слухає звернені до неї слова. Дитина часто губить речі, необхідні в садочку та вдома (іграшки, олівці, книги та ін.). Здатність робити небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. При цьому дитина не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, вибігає на дорогу, не дивлячись навколо).
   Лікарі — неврологи, які вивчали це явище більш поглиблено з терапевтичної точки зору, вважають, що причиною гіперактивності є зовсім незначне ураження головного мозку, яке призводить до того, що окремі ділянки відмовляються працювати. Як наслідок — малюк стає дуже «нервовим». Дуже часто ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві, і якщо не вживати ніяких дій, то в подальшому його емоційна нестійкість і агресивність багаторазово зростають і стають джерелом постійних конфліктів у сім’ї, садочкута школі.
   Як пояснити батькам, для яких їхні діти найкращі у світі, чому деякі діти «нормальні», а інші гіперактивні? Згідно з твердженнями лікарів «групу ризику» на отримання діагнозу «гіперактивність» складають малюки з різними органічними ураженнями мозку. Причиною таких поразок може бути черепно-мозкова травма, нейроінфекція. Варто відзначити, що будь-які ускладнення при пологах приводять дитину в цю групу. І все ж, заради справедливості варто зазначити, що знаходження дитини в «групі ризику» зовсім не означає, що вона обов’язково буде гіперактивною.
    Часто у батьків виникає питання: що робити, якщо захворювання з’являється, чи можна взагалі яким — небудь чином вплинути на поведінку дитини?
    Для початку вам варто прийняти дитину такою, якою вона є. Пам’ятайте, що у вашого малюка є величезний енергетичний потенціал, який необхідно направити в конструктивне русло. Якщо вам це вдасться, то ваша дитина буде розумною і талановитою і добре розвиненою фізично.
   І ви повинні, дорогі батьки, допомогти малюкові стати таким. Можете не сумніватися в тому, що він дуже хоче бути хорошим і слухняним, хоче отримувати похвали, але не завжди у нього це виходить. Адже йому так складно зробити це, причому, чисто фізично. Але все ж не відкидайте його спроб бути хорошим.
    Говорячи простіше — хваліть його при кожному зручному випадку, але тільки в тому випадку якщо він дійсно цього заслуговує, обов’язково підкреслюйте успіхи свого малюка. Все це буде сприяти зміцненню впевненості дитини у власних силах. Він зрозуміє, в чому ж мета його старань.
   Всіляко уникайте в спілкуванні з дитиною частих повторень слів «ні», «не можна», і будь-якого роду категоричних фраз. При виборі форми спілкування говоріть стримано, спокійно і м’яко. Ні в якому разі не потрібно піддаватися на «емоційні провокації» дитини.
   Коли ви проводите заняття з дитиною, наприклад, читаєте разом книжку або збираєте головоломку, вам варто давати дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу. Це потрібно для того, що б вона могла його виконати і не відволікалася на сторонні подразники.
   Лікарі стверджують, що гіперактивні діти, як правило, відносяться до категорій візуалів і кінестетиків. У той же час, слухове сприйняття таких дітей може бути розвинене в недостатній мірі. Виходячи з цього, даючи дитині завдання, обов’язково проілюструйте його різноманітними діями або малюнком. І обов’язково відзначайте заохоченням кожну вдалу спробу концентрації уваги у малюка.
   Не варто забувати також про те, який важливий для малюка розпорядок дня. Систематичні порушення денного розпорядку призводять до розхлябаності навіть у звичайних дітей, а у гіперактивних — тим більше. Дитина з такими схильностями обов’язково повинна мати чіткий режим дня, в якому кожен відрізок часу повинен бути розписаний. Найголовніше, складіть режим дня таким чином, щоб дитина відчувала жвавий інтерес до його змісту і наповненню. А для того, щоб було саме так, вам потрібно враховувати значну потребу дитини у великій кількості рухливих ігор і спортивних занять, які повинні чергуватися з інтелектуальними вправами та іграми.
   Малюк обов’язково засвоїть матеріал краще, якщо, побудувати весь його день на акцентуації різних аспектів однієї теми. Наприклад, проведіть з дитиною День космонавта. Нехай дитина їсть «космічну їжу», проводить вивчення зірок і планет, і навіть готується до виходу у відкритий космос в скафандрі (навчається одягатися в верхній одяг). Найголовніше в цьому захоплюючому процесі — це ваша фантазія і доброзичливість по відношенню до дитини.
   Крім того, дитині вкрай небажано знаходитися в місцях великого скупчення людей, особливо емоційно збуджених. Тому, не варто влаштовувати йому розваги у вигляді походів на вуличні концерти і публічні шоу. Все це може привести до посилення емоційного напруження дитини.
   Також, обмежуйте спілкування малюка з такими ж гучними і неспокійними дітьми. Уважно стежте, за тим, щоб дитина не перевтомлювалася. Перевтома дитини призведе до того, що вона перестане сама себе контролювати. Дуже часто можна побачити, як після закінчення певного часу дитина, яка до того "тримала себе в руках", починає «розпливатися». Це означає, що їй потрібен відпочинок, бо сил на самоконтроль не залишилося. Зовсім не обов’язково укладати дитину спати проти її волі. Можна переключити її увагу на інший вид діяльності, в якому самоконтроль не дуже важливий. Краще за все, зробіть з малюком декілька спортивних вправ. Дуже корисні будь-які прояви фізичної активності на свіжому повітрі. Це можуть бути і тривалі прогулянки, і біг, а також спортивні заняття.
   Цікаво, що багато неврологів радять займатися з дітьми різними східними єдиноборствами та йогою. Такі заняття краще всього вчать самоконтролю.
    Найголовніше — любіть свою дитину і робіть все так, що б вона відчувала вашу любов. Пам’ятайте, що гіперактивність — це зовсім не вирок, але і не варто розглядати її, як безневинну витівку. Батьки, ви зобов’язані допомогти дитині своєю любов’ю, увагою, терпінням і ласкою.

25 ЗВИЧОК, ЯКИМ МИ ОБОВ'ЯЗКОВО ПОВИННІ НАВЧИТИ СВОЇХ ДІТЕЙ

Є речі, яким ми, батьки, повинні навчити своїх дітей з раннього віку. Навіщо? Потім, щоб потім, в дорослому віці їм жилося легко і щасливо

«Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю» говориться в приказці. Кожен з нас складається з безлічі корисних і шкідливих звичок — але саме вони складають наше життя. Багато із звичок з нами з дитинства і стали невід'ємною частиною нашого життя. Наші діти день за днем ​​також формують свої звички — багато, дивлячись на нас, багато — вже з досвіду власного життя.

Є речі, яким батьки можуть і повинні навчити своїх дітей з раннього дитинства, тоді і життя їх складеться набагато легше і щасливіше. А хіба не цього хочуть всі батьки?

1. Піклуватися про близьких

2. Бути добрим і ввічливим

3. Вміти цінувати час і не запізнюватися

4. Ставитися з повагою до інших людей

5. Ставитися з повагою до власного тіла: правильно харчуватися, дотримуватися правил гігієни, приділяти час фізичних занять

6. Бути терплячим

7. Вміти говорити «ні»

8. Не лихословити

9. Дотримуватися правил особистої безпеки

10. Вміти концентрувати увагу і зосереджуватися

11. Вміти визнавати свої помилки, вміти вибачатися і прощати

12. Вміти постояти за себе

13. Не бути байдужим, мати свою точку зору і вміти її відстояти

14. Любити книги, любити читати

15. Поважати особистий простір іншої людини

16. Висловлювати свої почуття

17. Вміти співчувати і співчувати

18. Утримувати речі в порядку і чистоті

19. Уміти поводитися з грошима і знати природу їх появи

20. Позитивно мислити і вміти радіти дрібницям

21. Вірити в себе і свій успіх

22. Доводити почату справу до кінця

23. Тримати дане слово

24. Берегти природу

25. Не йти на поводу у власних страхів і не боятися майбутнього

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Доводимо до Вашого відома інформацію щодо протидії булінгу (цькування).

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р.

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)"

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122):
1) частину другу статті 13 після цифр "173" доповнити цифрами "173-4";
2) доповнити статтею 173-4 такого змісту:
Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу
   Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.
   Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
   Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, — тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.
  Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, — тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
  Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку;
3) абзац перший частини третьої статті 184 доповнити словами та цифрами "крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу";
4) статтю 221 після цифр "173-173-2" доповнити цифрами "173-4";
5) абзац другий пункту 1 частини першої статті 255 після цифр "173-173-2" доповнити цифрами "173-4".
2. У Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380):
1) частину першу статті 1 доповнити пунктом 3-1 такого змісту:
3-1) булінг (цькування) — діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
— систематичність (повторюваність) діяння;
— наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
— дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого";
2) частину другу статті 25 після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:
"здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти; розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг; сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу".
   У зв’язку з цим абзац десятий вважати абзацом одинадцятим.
3) частину третю статті 26 після абзацу дев’ятого доповнити п’ятьма новими абзацами такого змісту:
"забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:
— з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
— розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;
— забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
— повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти".
   У зв’язку з цим абзац десятий вважати абзацом п’ятнадцятим;
4) частину другу статті 30 після абзацу двадцятого доповнити чотирма новими абзацами такого змісту:
— правила поведінки здобувача освіти в закладі освіти;
— план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
— порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;
— порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)".
   У зв’язку з цим абзац двадцять перший вважати абзацом двадцять п’ятим.
5) у статті 53, у частині першій:
— абзац десятий після слів "форм насильства та експлуатації" доповнити словами "булінгу (цькування)";
— після абзацу десятого доповнити новим абзацом такого змісту: "отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування)".
  У зв’язку з цим абзаци одинадцятий — сімнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим — вісімнадцятим;
— частину третю доповнити абзацом шостим такого змісту: "повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб".
6) устатті 54:
частину першу доповнити абзацом двадцятим такого змісту:
— "захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю";
частину другу доповнити абзацом чотирнадцятим такого змісту:
— "повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування)";
7) у статті 55, у частині другій:
— абзац восьмий після слів "закладу освіти" доповнити словами "у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про";
доповнити абзацами дев’ятим і десятим такого змісту:
— "подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;
— вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу;
частину третю доповнити абзацами одинадцятим і дванадцятим такого змісту:
— "сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування);
— виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти";
8) частину першу статті 64 після абзацу восьмого доповнити двома новими абзацами такого змісту:
— "з урахуванням пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім’ї та дітей, розробляє та затверджує план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, порядок реагування на випадки булінгу (цькування), порядок застосування заходів виховного впливу;
— узагальнює та оприлюднює інформацію про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти".
У зв’язку з цим абзаци дев’ятий — двадцять шостий вважати відповідно абзацами одинадцятим — двадцять восьмим;
9) частину першу статті 65 після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:
— "сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".
У зв’язку з цим абзаци сьомий і восьмий вважати відповідно абзацами восьмим і дев’ятим;
10) у статті 66, частину першу після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:
— "сприяють розробленню плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".
У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим;
частину другупісля абзацу одинадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:
— "сприяють розробці плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти".
У зв’язку з цим абзац дванадцятий вважати абзацом тринадцятим;
11) пункт 2 частини другої статті 71 доповнити абзацом п’ятим такого змісту:
— "випадків булінгу (цькування) в закладах освіти та заходів реагування на такі випадки, вжитих керівництвом закладу освіти або його засновником";
12) частину четверту статті 73 після абзацу третього доповнити двома новими абзацами такого змісту:
— "здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти;
— аналізувати заходи для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування)".
У зв’язку з цим абзаци четвертий — восьмий вважати відповідно абзацами шостим — десятим;
13) частину другу статті 76 викласти в такій редакції:
— "2. Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні здобувачів освіти, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує профілактику та запобігання булінгу (цькуванню), надання консультативної допомоги батькам, психологічного супроводу здобувачів освіти, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування). Соціально-педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами".
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
— привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
— забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України П. Порошенко
м. Київ 18 грудня 2018 року № 2657-VIII
Кабінет Міністрів України
Постанова від 22 серпня 2018 р. № 658 Київ

   Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі
  Відповідно до частини третьої статті 8,частини третьої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та частини другої статті 21-7 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, що додається.
2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.
3. Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади привести у тримісячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

Прем'єр — міністр України В Гросмайн. Інд. 73 ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 658

ПОРЯДОК
взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі
Загальна частина
1. Цим Порядком визначається механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі (далі — суб’єкти), спрямованої на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання насильства та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від насильства (далі — постраждалі особи), шляхом запобігання насильству, ефективного реагування на факти насильства, надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, належного розслідування фактів насильства та притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності.
2. У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Законах України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" і "Про соціальні послуги".
3. Діяльність суб’єктів спрямована на запобігання та протидію насильству і ґрунтується на таких засадах:
— гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканність, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;
— належної уваги до факту насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;
— врахування непропорційного впливу насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;
— визнання суспільної небезпеки насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких його проявів;
— поваги та неупередженого, небайдужого ставлення до постраждалих осіб з боку суб’єктів, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі;
— конфіденційності інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення насильства;
— добровільності отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб;
— врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку;
— ефективної взаємодії суб’єктів із громадськими об’єднаннями, міжнародними організаціями, засобами масової інформації, іншими заінтересованими юридичними та фізичними особами;
— недопущення дискримінації за будь-якою ознакою під час реалізації заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі.
4. Механізм взаємодії суб’єктів спрямований на забезпечення ефективної та практичної реалізації прав постраждалих осіб, визначених Законами України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
5. Постраждала особа має право на:
— дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках насильства, недопущення повторних випадків насильства;
— звернення особисто або через свого представника до суб’єктів;
— отримання від суб’єктів повної та вичерпної інформації про її права, соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
— безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
— безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правову допомогу";
— повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів;
— дотримання конфіденційності інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
— вибір фахівця залежно від статі (за можливості);
— відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;
— звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії насильству;
— своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї насильства, зокрема пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;
— інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
6. Дія цього Порядку поширюється на суб’єктів, визначенихстаттею 6 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та статтею 7-1 Закону України" Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах).
7. Взаємодія суб’єктів координується:
— на загальнодержавному рівні — Мінсоцполітики;
— на регіональному рівні. 
8. Координацію заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі та моніторинг їх реалізації на місцевому рівні здійснюють уповноважені особи (координатори) в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, на яких покладено функції щодо забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі.
9. Громадські об’єднання, іноземні неурядові організації, міжнародні організації, інші заінтересовані юридичні та фізичні особи можуть брати участь в заходах у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі за власною ініціативою та/або залучатися до них суб’єктами відповідно достатті 17 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а також здійснювати інші заходи, передбаченістаттею 14 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
   З метою узгодження між суб’єктами заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, залучення до участі в таких заходах громадських об’єднань і заінтересованих осіб, забезпечення взаємного інформування про виявлені суб’єктами, зазначеними у пункті 7 цього Порядку, факти насильства у випадках, передбачених законом, з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом, обміну досвідом у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі організовується проведення інформаційних кампаній та інших заходів інформаційного характеру.
10. Виявлення дітей, які постраждали від насильства, приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення насильства стосовно дітей, організація надання таким дітям соціального захисту здійснюються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
11. Обробка персональних даних про особу, яка повідомила про вчинення насильства, або про постраждалу особу здійснюється за згодою такої особи або її законного представника уповноваженими особами суб’єктів з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
12. До запровадження Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства і насильства за ознакою статі заяви та повідомлення про насильство реєструються в журналах, форми яких наведено вдодатках 1 — 6 до цього Порядку. Також до цих журналів вноситься інформація про заходи, вжиті суб’єктами до постраждалих осіб та кривдників.
13. Уповноважені підрозділи органів Національної поліції звітують щокварталу Мінсоцполітики про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі у визначеному ним порядку через МВС.
14. Керівник закладу загальної середньої освіти забезпечує реалізацію у закладі освіти заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі шляхом:
— проведення з учасниками освітнього процесу виховної роботи із запобігання та протидії насильству;
— здійснення з учасниками освітнього процесу інформаційно-просвітницьких заходів з питань запобігання та протидії насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей;
—організації роботи практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми;
— визначення уповноваженого спеціаліста з числа працівників закладу для проведення невідкладних заходів реагування у разі виявлення фактів насильства та/або отримання заяв/повідомлень від постраждалої особи/інших осіб.
   У разі виявлення фактів насильства уповноважена посадова особа закладу загальної середньої освіти протягом доби за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти інформує уповноважений підрозділ органу Національної поліції та службу у справах дітей (у разі коли постраждалою особою та/або кривдником є дитина), забезпечує надання медичної допомоги (у разі потреби) та фіксує необхідну інформацію в журналі реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (закладу освіти) за формою згідно здодатком 3.
15. Керівники закладів професійної (професійно-технічної) та вищої освіти визначають фахівця з числа працівників закладу для організації заходів у сфері запобігання та протидії насильству.
   У разі виявлення (візуально або під час опитування) фактів насильства стосовно повнолітніх учнів (студентів) закладів освіти або отримання відповідних заяв чи повідомлень від повнолітнього учня (студента), інших осіб уповноважена посадова особа закладу освіти:
— не пізніше однієї доби інформує уповноважений підрозділ органу Національної поліції про виявлення факту вчинення насильства або відповідне звернення за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти, фіксує факт виявлення (звернення) в журналі реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (закладу освіти) за формою згідно здодатком 3;
— вживає першочергових заходів для надання медичної, психологічної або іншої допомоги постраждалій особі відповідно до вимог законодавства.
16. Заклади освіти звітують щокварталу Мінсоцполітики про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі у визначеному ним порядку через МОН.
17. Для координації заходів стосовно постраждалих осіб керівник закладу охорони здоров’я визначає відповідальну особу з числа заступників керівника закладу.
18. У разі виявлення в особи ушкоджень, що могли виникнути внаслідок вчинення насильства, або звернення особи чи її законних представників у зв’язку із вчиненням насильства працівник закладу охорони здоров’я:
— не пізніше однієї доби інформує уповноважений підрозділ органу Національної поліції про всі факти звернення та доставлення до закладів охорони здоров’я осіб із тілесними ушкодженнями кримінального характеру (вогнепальними, колотими, різаними, рубаними ранами, забоями), що могли виникнути внаслідок вчинення насильства;
— не пізніше однієї доби за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти інформує про факт насильства уповноважену особу, визначену відповідно доабзацу першогопункту 20 або пункту 23 цього Порядку, якщо постраждалою особою є дитина, — також службу у справах дітей;
— реєструє звернення у журналі реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (закладу охорони здоров’я) за формою згідно здодатком 4;
— у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляє постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію та інфекції, що передаються статевим шляхом;
— інформує постраждалу особу та/або її законного представника (якщо такий представник не є кривдником) про права, заходи та соціальні послуги, якими вона може скористатися.
19. Заклади охорони здоров’я надають невідкладну медичну допомогу, забезпечують проведення необхідного медичного обстеження постраждалих осіб, які звернулися особисто або направлені іншими суб’єктами, та документують результати обстеження, забезпечують проведення діагностичних, лікувально-профілактичних заходів згідно з галузевим стандартом у сфері охорони здоров’я, за показаннями направляють їх для відповідного лікування до інших профільних закладів охорони здоров’я; забезпечують психіатричний огляд недієздатних осіб, які є кривдниками, з метою діагностики психічних і поведінкових розладів та надання їм відповідної допомоги, а також госпіталізацію у психіатричні заклади, зокрема в примусовому порядку, відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".
20. Заклади охорони здоров’я звітують щокварталу Мінсоцполітики про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі у визначеному ним порядку через МОЗ.
21. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центри соціально-психологічної допомоги, притулки для постраждалих осіб, притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, центри надання соціальних послуг в громадах, кризові центри, інші заклади, установи та організації (їх структурні підрозділи), які надають соціальні послуги постраждалим особам, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам (далі — служби підтримки постраждалих осіб):
— у разі звернення особи та/або її законного представника у зв’язку із вчиненням стосовно неї насильства не пізніше однієї доби за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти інформують уповноважений підрозділ органу Національної поліції, у разі, коли постраждалою особою є дитина, — також службу у справах дітей, якщо постраждалою є недієздатна особа чи особа, цивільна дієздатність якої обмежена, — уповноважену особу, визначену відповідно доабзацу першогопункту 20 або пункту 23 цього Порядку, реєструють звернення в журналі реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центру соціально-психологічної допомоги, центру надання соціальних послуг, притулку для постраждалих осіб, центру медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, іншого закладу, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам, мобільної бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам) за формою згідно здодатком 5;
— невідкладно інформують заклади охорони здоров’я про всі факти звернення до них осіб з тілесними ушкодженнями кримінального характеру (вогнепальними, колотими, різаними, рубаними ранами, забиттям), що могли виникнути внаслідок вчинення насильства;
— залучають фахівців, які володіють українською жестовою мовою, або перекладачів жестової мови для забезпечення комунікації з особами, які мають порушення слуху;
— у разі направлення постраждалих осіб суб’єктами, уповноваженими на прийняття заяв (повідомлень) про вчинення насильства, у межах повноважень, визначених положеннями про такі служби, забезпечують невідкладне надання таким особам соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної допомоги на безоплатній основі, а також тимчасовий притулок для постраждалих осіб та їх дітей;
— сприяють в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги шляхом видачі направлення за формою, затвердженою Мінсоцполітики, до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або інформування працівників центру про необхідність надання такої допомоги у приміщеннях служб підтримки постраждалих осіб, якщо такі особи не можуть відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно;
— здійснюють інші повноваження, визначені Законами України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".
— координує заходи, передбачені цим пунктом, керівник служби підтримки постраждалих осіб.

47. Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб, зазначені вчастині четвертійстатті 6 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” та частинах другій і третій статті 7-1Закону України“Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, у триденний строк проводять оцінку потреб направлених до них осіб та про результати оцінки письмово інформують відповідні районні, районні у мм. Києві і Севастополі держадміністрації або виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад, для подальшого розроблення ними програм для постраждалих осіб.
22. Служби підтримки постраждалих осіб у межах компетенції беруть участь у розробленні та реалізації програм для постраждалих осіб відповідно до типових програм, а також методичних рекомендацій щодо їх виконання, затверджених Мінсоцполітики.
23. У разі звернення особи та/або її законного представника у зв’язку із вчиненням стосовно неї насильства, повідомлення щодо вчинення насильства стосовно іншої особи працівники кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей не пізніше однієї доби за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти інформують уповноважений підрозділ органу Національної поліції, а у разі, коли постраждалою особою є дитина, — також службу у справах дітей, у разі, коли постраждалою є недієздатна особа чи особа, цивільна дієздатність якої обмежена, — уповноважену особу, визначену відповідно допункту 21 або пункту 23 цього Порядку, фіксують факт виявлення (звернення) у журналі реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей) за формою згідно здодатком 6.
24. Кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей щокварталу звітує Мінсоцполітики про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії насильству у визначеному ним порядку.
25. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам у порядку, встановленомуЗаконом України "Про безоплатну правову допомогу", за зверненням постраждалої особи або її законного представника, в тому числі у приміщенні загальної/спеціалізованої служби підтримки постраждалих осіб, якщо постраждала особа не може відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно, про що центру повідомляється відповідною службою.
   Документами, що підтверджують належність постраждалих осіб до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, можуть бути, зокрема:
— витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов’язаного з насильством;
— талон-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, за формою, затвердженою МВС;
— копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченогостаттею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
— копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з насильством;
— копія заяви до суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
— рішення суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
— копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;
— направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики… (
— центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги інформують (письмово або електронною поштою) про надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам уповноважену особу, яка видала направлення, протягом п’яти робочих днів з дати надання такої допомоги або прийняття рішення про її надання.

53. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги щокварталу звітують Мінсоцполітики про результати здійснення повноважень у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі у визначеному ним порядку через Координаційний центр з надання правової допомоги.
26. У разі покладення судом на кривдника, звільненого від відбування покарання з випробуванням, обов’язку проходження пробаційної програми уповноважений орган з питань пробації інформує про таке рішення суду районні, районні у мм. Києві і Севастополі держадміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад, за місцем проживання (перебування) кривдника у триденний строк з дня надходження рішення суду, а також про закінчення проходження пробаційної програми — у п’ятиденний строк.
27. Інші заінтересовані юридичні особи, що надають соціальні послуги із запобігання та протидії насильству, — підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання, іноземні неурядові організації, міжнародні організації, фізичні особи — підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, у тому числі послуги патронату над дітьми, можуть брати участь у здійсненні заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, зокрема виявленні фактів насильства, наданні допомоги та захисту постраждалим особам шляхом:
— повідомлення районним, районним у мм. Києві і Севастополі держадміністраціям та виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаним територіальним громадам, уповноваженим підрозділам органу Національної поліції, службам у справах дітей про факти насильства не пізніше однієї доби з дня виявлення таких фактів;
— участі в реалізації програм для постраждалих осіб та кривдників відповідно до типових програм, а також методичних рекомендацій щодо їх виконання, затверджених Мінсоцполітики;
— надання соціальних послуг постраждалим особам на умовах, визначених законом;
— утворення спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб і забезпечення їх функціонування;
— залучення до здійснення інших, передбачених законодавством, заходів.
28. Залучення заінтересованих суб’єктів, що надають соціальні послуги із запобігання та протидії насильству, до роботи з постраждалими особами та кривдниками відбувається на підставі угод про співпрацю, укладених із районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад.

Національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та
ґендерної дискримінації  0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного)

Національна дитяча "гаряча лінія" 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного)

НЕ ХОЧУ!..

Ось вона, справжня педагогічна проблема, на яку натрапляють майже всі батьки, вихователі, учителі. Ось вони, два слова, яких бояться мами і татусі. «Не хочу!» — чуємо ми від дитини. І всі наші суперметоди виховання можуть стати аб­солютно неефективними, тому що малюк упер­то повторює своє «не хочу». Не допомагають умовляння, строгі окрики, фізичні покарання, обіцянки купити іграшки або солодощі.

Що ж робити? Чи можна якось впоратися з ди­тячим нехотінням? Чи можна зробити щось, щоб передбачити проблему? Як поводитись бать­кам, якщо дитина все-таки уперлася і катего­рично не хоче робити те, чого від неї хочуть?

Спочатку з'ясуймо, чи має право дитина чо­гось хотіти чи не хотіти? Складається таке враження, що дорослі навіть думки не допу­скають, що малюк може не захотіти їсти або спати, гуляти, читати… (далі за списком). З чим зазвичай бувають проблеми? З приби­ранням іграшок ,їжею або заняттями. А тепер згадаймо будь-який день зі свого дорослого життя. Вам завжди хочеться йти на роботу? Вставати вранці? Готувати їжу? Йти до мага­зину? Якщо ми будемо чесними самі із собою, то зізнаємося, що найчастіше нам не хочеться робити багато повсякденних справ. Час від часу ми себе пересилюємо і примушуємо, а іноді просто чогось не робимо. Так чому ж ми вимагаємо від малюків того, чого самі не виконуємо? Дитина — така ж людина, як і ми. Зі своїм бажанням або небажанням, чимось улю­бленим або нелюбимим. І якщо ви не зважатимете на дитячі переваги, а дома­гатиметесь з-під палиці виконання своїх вимог, то виховаєте невпевнену в собі, несамостійну людину.

Не завжди дитяче «не хочу» зумовле­не лінощами або примхами. Навіть на­впаки: найчастіше це ніяк не пов'язано з лінощами або бажанням потріпати батькам нерви. Слід враховувати той факт, що діти переживають певні вікові кризи, які нерідко супроводжуються відмовами виконувати вимоги дорос­лих і діяти по-своєму. Але якщо ви на­полягатимете на своєму, «ламаючи» непокірну дитину, то отримаєте або ще більший протест, або слухняного малюка-робота.

Як поводитись дорослим у кожній окремій ситуації, коли дитина відмов­ляється щось робити і говорить «не хочу»? Пропонуємо вам прості рішен­ня для найпоширеніших випадків.

НЕ ХОЧУ ЇСТИ!

Поки ваша дитина ще зовсім мала, найчастішим «не хочу» стає відмова від їжі. Чому малюк не хоче їсти? Ось декілька очевидних причин.

■ Він не голодний.

■ У нього немає апетиту.

■ Він не хоче їсти саме ту страву, яку ви йому пропонуєте.

■ Він звик їсти під «мультики», а зараз мультиків немає.

■ Він не любить їсти сам.

Насправді дорослі вимірюють дитяче відчуття голоду власним відчуттям повноти шлунка. У малюка все інакше. Йому не треба з'їдати багато їжі, щоб насититися, а до­сить набрати потрібну кількість калорій. Тому не давай­те дитині величезну тарілку каші, краще продумайте збалансоване меню, у якому буде все необхідне: білки, жири і вуглеводи, вітаміни і мінерали. Дослухайтеся до того, що говорить малюк. І якщо він намагається вам сказати, що не голодний, напевно, він ще справді не зголоднів. Краще трохи почекати, щоб дитина вже на­певно поїла з апетитом, ніж кричати і сваритися, ви­магаючи від неї чистої тарілки.

Інша справа — якщо ви бачите, що в дитини постійно знижений апетит. Тоді треба більше гуля­ти, навантажувати малюка фізично (більше ходити пішки, плавати, бігати, займатися спортом). Не дозволяйте дитині перебивати апетит у перервах між їжею. Печиво і цукерки дають відчуття ситості, але приносять мало користі.

Харчові переваги малюка однозначно треба враховувати, оскільки дитячий організм вибирає саме те, що може засвоїти, і те, що йому корис­не. Дитина не любить помідори? Краще запропо­нуйте огірки, перець, буряк, моркву, але не нама­гайтеся силоміць нагодувати тим, чого дитячий організм не приймає.

Дитина відмовляється від їжі, вимагаючи мультфільм? Це погана ідея привчити малюка до­бре їсти «під телевізор». Окрім залежності від телевізора, яка виробляється дуже швидко, ви не отримаєте нічого хорошого. Тому не вдавай­тесь до таких заходів. Усе закінчиться тим, що без мультика дитина відмовлятиметься їсти взагалі.

Якщо малюк говорить «не хочу їсти», коли він сам, і при цьому чудово їсть за спільним сімейним столом або в компанії з іншими малюками, скористайтеся цим. Багато дітей вважають за краще їсти в компанії, і навіть їхній апетит може змінюватись залежно від того, з ким вони обідають. Встановлюйте час обіду так, щоб дитина могла їсти з кимсь разом: з вами, братиками і сестричками.

НЕ ХОЧУ СПАТИ!

Відмова лягати спати — ще одна велика пробле­ма в багатьох родинах. Причини цього «не хочу» мо­жуть бути такі.

■ У дитини немає режиму дня.

■ Малюк перед сном зайнятий надто активною діяльністю (телевізор, шумні ігри, комп'ютер), і йому складно перейти до сну.

■ У сім'ї немає правил гри.

■ У дитини багато страхів, і вона просто боїться лягти спати.

Вчимося розв'язувати такі проблеми. Якщо в дитини є більш-менш чіткий режим дня (а це дуже важливо для нормальної роботи її нервової системи), то проблеми зі сном виника­ють рідко. Подумайте, чи правильно побудований розпорядок дня вашого малюка, чи досить у нього часу для відпочинку, чи не занадто великі наван­таження. Намагайтеся зробити так, щоб дитина ля­гала спати не надто пізно, могла відпочити вдень, а вранці не спала до півдня.

Якщо дитина перед сном грає в активні і галасливі ігри, сидить перед телевізором або віддає перевагу комп'ютерним іграм, їй буде дуже складно переключитися на іншу діяльність. Не­рвова система малюка в такому разі перезбуджена. Забезпечте йому спокійний час як мінімум за годину-півтори до сну. Спокійна прогулянка, чи­тання вголос, колискові у виконанні мами або тата — ось те, що треба. І тоді малюк не вередуватиме, відмовляючись спати, а спокійно засне. Крім того, дуже важливе спілкування батьків з дитиною пе­ред сном. Адже іноді малюки відмовляються йти спати, тому що залишаються наодинці, а це їм не дуже подобається.

Якщо в дитини багато страхів, у тому числі страхи темряви, страшних казкових героїв, вона відмовлятиметься спати лише тому, що боїться залишатися в темній кімнаті на самоті зі своїми тривогами. У такому разі вмикайте нічник, щоб розсіяти темряву. Не зачиняйте двері до дитячої кімнати. Дайте дитині можливість брати з собою в ліжко м'які іграшки. Сидіть поряд, поки ма­люк не засне. Якщо страхи занад­то нав'язливі, зверніться до ди­тячого психо­лога.

НЕ ХОЧУ ВЧИТИСЯ!

Ми починаємо навчати своїх дітей змалку. Читання і лічба, знайомство з навколишнім світом — ігри поступово переростають у повноцінні заняття. Саме тоді й можна по­чути те саме жахливе «не хочу!».

Чому таке трапляється?

■ Дитині нудно, тому що завдання занадто легкі.

■ Їй нецікаво, тому що заняття мають навчальну, а не ігрову форму.

■ Ви вибрали недоречний час для занять.

■ Ви поводитеся занадто жорстко, і дитина боїться помилитися.

Якщо ви вибрали нецікавий або занадто легкий матеріал і малюк виконує завдання без зусиль, то не­забаром він відмовлятиметься займатись. Вибираючи матеріал для занять, керуйтеся особливостями віку. За­вдання мають бути короткими, не дуже простими (це можна визначити методом проб), але і не монотонними (як, наприклад, написання паличок або розфарбову­вання величезної картинки).

Якщо ви займатиметеся з дошкільником так, як за­звичай навчають дітей у школі, то він відмовлятиметься від цього. Річ у тому, що малюкам складно всидіти на місці занадто довго. П'яти-, шестирічні малюки утримують увагу протягом лише 7 хвилин, а потім їм потрібна перерва або зміна виду діяльності. Крім того, дітлахи люблять, коли заняття мають цікавий сюжет або проходять як гра. Висновок: грайте з дитиною, якщо хочете чогось навчити її.

Найкраще займатися з дитиною вранці, коли вона вже прокинулась, але ще не встигла втомитись. Увечері або після ситного обіду в малюка навряд чи буде ви­сока працездатність. Не можна переривати захопли­ву гру і кликати дитину займатися. Навряд чи в неї буде бажання читати або писати, адже ви відволікли її від чогось дуже цікавого. Краще вибирати час, коли малюк ще не почав грати з іграшками, але попередити про те, що ви займатиметеся, треба заздалегідь.

Ви вже займалися з дитиною раніше, але тепер помічаєте, що вона намагається уникати заняття, всіляко відмовляється? Проаналізуйте свою поведінку під час занять. Подумайте, чи не були ви занадто строгі, чи не кричали на дитину, якщо вона чогось не зрозуміла або зробила щось неправильно. Ймовірно, малюк відчуває страх і не хоче більше займатися саме тому, що заняття для нього є серйозним стресом. Спробуйте поводитись інакше. Хваліть дитину за старанність, за те, що сьогодні в неї виходить краще, ніж учора. І заняття для дошкільника стане бажаним і цікавим.

НЕ ХОЧУ ГУЛЯТИ!

(одягатися, взуватися, прибирати іграшки тощо)

Отже, дитина відмовляється виконати будь-яке ваше прохання, яке стосується простої дії. Причини можуть бути різними.

■ Дитина вирішила проявити самостійність і хоче вчинити по-своєму.

■ Малюк вередує, щоб привернути вашу увагу.

■ Ви непослідовні у своїй поведінці: сьогодні просите дитину прибрати іграшки, а завтра прибираєте самі, щоб зробити це швидше.

■ Маленькій дитині, можливо, дійсно важко виконати якусь дію.

«Не хочу гуляти! Хочу зараз грати вдома! Не хочу йти додому! Хочу ще гуляти!» — неважливо, чого не хоче малюк. Слухайте інтонації, з якими він висловлює своє «нехотіння». Якщо ви чуєте наполегливий протест, варто замислитись над тим, що ваш малюк стає дорослим і вимагає поваги до своїх бажань. Це не означає йти в ди­тини на поводі і відповідати, що все буде тільки так, як вона захоче. «Ми підемо гуляти зараз чи за півгодини?» — пропонуєте ви дитині. Так ви надаєте їй право вибору і все-таки йдете на прогулянку. Малюк із задоволенням прийме рішення погуляти.

Якщо ви розумієте, що своїм вередуванням дитина просто намагається привернути вашу увагу (такі вередування нерідко можуть переходити в класичну істерику), слід замислитись, чому в неї виникає дефіцит уваги з боку батьків. Можливо, ви проводите надто багато часу на роботі, передоручаючи піклування про дитину комусь іншому. Чи, проводячи час із малюком, відволікаєтеся на телефонні дзвінки, хатню роботу, інші справи. Краще приділити дитині менше часу, але повністю присвятити себе спілкуванню, ніж провести з нею весь день, займаючись своїми справами. Щойно малюк отримає достатньо тепла і уваги, він перестане капризувати і слова «не хочу» більше не звучатимуть у вашій оселі. Якщо ви через раз домагаєтеся від дитини по­трібного результату (говоріть «прибери свої іграш­ки», але прибираєте їх самі), малюк негативно реа­гуватиме на ваші прохання про прибирання. Адже він знає, що мама прийде і прибере сама, а отже, у нього немає потреби напружуватися.

Висновок: будьте послідовні у своїх діях. Допустіть і таку думку: дитині може бути склад­но виконати дію, про яку ви її просите. Складно шнурувати шнурки, складати дрібні деталі конструктора, застилати велику ковдру. Звичайно, сьогоднішній малюк підросте і навчиться всього, та поки що йому важко і він чекає вашої підтримки. Робіть разом те, що малюкові ще не зовсім під силу. Так ви «вб'єте» двох зайців: навчите дитину правильно робити те, що не виходить, і зробите її впевненою у своїх силах.