Головна  Ми діти твої, Україно! ⇒  Символи України      


ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ



Символіка — своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи.
До Державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни.

Конституція України. Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.



Малий Державний Герб України

Картинки по запросу малий державний герб україни

Наш герб — тризуб, 
Це воля, слава й сила; 
Наш герб — тризуб. 
Недоля нас косила, 
Та ми зросли, ми є, 
Ми завжди будем, 
Добро і пісню несемо
Ми людям.

   З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали в багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор'я з найдавніших часів, на українських землях – з II ст. Існує до 30 теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо). Тризуб – родовий знак Рюриковичів часів Київської Русі. Перша згадка у літописах про ці знаки належить до Х століття.
   Посли київського князя Ігоря (912–945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком – його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. Київський князь Володимир Святославович (980–1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого – тризуб і напис «Володимир на столі, а це його серебро». Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського –священних начал, трьох природних стихій – повітря, води й землі.
У грудні 1917 Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. Фактично це було схвалено 18 січня 1918, а 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1919 було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. З 22 січня 1919 згідно із законом про Злуку тризуб увійшов до крайового герба Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П. Скоропадського, а також Директорії.
   Уперше конституційно тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге спеціальною «УрядовоюКомісією з виготовлення Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.   

   У 1939 тризуб став державним гербом Карпатської Русі, що проголосила самостійність після розпаду Чехо-Словацької Республіки.
У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.




 Державний Прапор України

Держа́вний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3.

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917-1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. Впродовж 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День Державного Прапора.

Прапор — це державний символ 
Він є в кожної держави; 
Це для всіх — ознака сили, 
Це для всіх — ознака слави. 

Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині
Ми навіки є — народом,

Українським, в Україні.




Державний Гімн України

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, українського етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню.Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.
Поширення цього вірша серед українських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.

У 1917-1920 роках «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

Отримавши поширення на Західній Україніі, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1939 року «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.

Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, вірш «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна». Це завдання виконав Павло Тичина . Його варіант "Живи, Україно, прекрасна і сильна" став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 рік. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.

15 січня 1992 року музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України , що знайшло своє відображення у Конституції України. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна". Перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та 2013-2014 років.



НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ



Кожен народ має народні символи. Народні символи — це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть — це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родову пам'ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи — це наші святині. 


                   ВИШИВАНКА 

Вишиванка — символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка.

Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові— нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку:

Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.
Та для того козаченька, що вірно любила.


              РУШНИК

 Вишитий рушник — стародавній оберіг дому, символ щасливої долі, злагоди і подружньої вірності, чистоти почуттів і найщиріших побажань. Рушник — від слова «руки». Бо руки його творять і він передається з рук у руки, його біла основа — це колір святості; його орнаменти — то життєвий зміст побажань, прагнень і помислів. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу. 

Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення— дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги —захисна сила її, відповідно, посилюється.

У всій Україні рушником накривали хліб на столі.

Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник. Хлібом-сіллю на рушнику і досі зустрічають гостей.

В українській хаті рушники вивішують над іконамиі над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов'язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя.

Подивись, як цвітуть
Рушники, наче квіти весняні.
Людям радість несуть
Кольори ті жаркі, полум’яні.




           ВІНОК

Вінок — головний убір з листя,бадилля,гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення.

Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.

На українській землі вінок відомий здавна. На найдавніших зображеннях жінки–Богині, вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та гілля.

Наші предки усвідомлювали, що «головою» вони розуміють навколишній світ і впливають на нього, тому за допомогою головних уборів і вінків прагнули захистити себе від зурочення та інших злих чар, забезпечити добробут родини.

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності. Вінок є частиною українського національного костюма. В давнину їх носили тільки дівчата. Плели з живих квітів. Вважалось, що в них є чаклунська сила, здатна захистити від будь-якого лиха. Тому український віночок не просто прикраса, а й оберіг. 
Традиційно український віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожен кольор мав свою символіку. 
Так, коричневий — це символ землі, жовтий — символ сонця, синій — символ неба і води, зелений — символ мудрості, рожевий — символ врожаю, малиновий — символ здоров'я, фіолетовий — символ мудрості.

У віночку нашім 
Різнобарвні квіти — 
Символ України 
І дарунок літа. 
Тож усім на нього 
Подивитись любо: 
Гілочку зелену 
Узяли у дуба, 
Квіточку любистку, 
Щоб усіх любили, 
У барвінку листя, 
Аби довго жили. 
Чорнобривців квіти, 
Щоб чорніли брови, 
Кетяги калини — 
Для краси й любові.
У вінок вплітають 
Колосочки жита, 
Щоб могли багато 
І в достатку жити. 
А в червонім маку, 
Що цвіте у полі, 
Кров людей, пролита 
У боях за волю. 
Є ще різні квіти 
В нашім ріднім краї, 
Їх веселе літо 
У вінок вплітає.

 




     ВЕРБА І КАЛИНА

Кажуть: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду.

Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води.

Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Тарас Шевченко.

Тиждень перед Великоднем називається вербним (вербна неділя). Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.

 

 

Калина — символ життя, крові, вогню. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини.

Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

 




         Писанка

Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.

Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми.

Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Я з-за столу не вставала
На яєчку малювала 
Роду нашого святиню — 
Українську берегиню.
Гарна писанка у мене,
Бо вона для тебе, нене!



       Батьківська хата

Українська хата — це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі.
Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Хата — символ рідної землі, Батьківщини, свого роду. А з ними приходять тепло і затишок, захист і допомога. Бо в рідній оселі живе твоє предковічне добро, твоя перша й остання надія. Кажуть, що в рідній хаті й стіни допомагають. Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля.Окрім всього, хата — то скарбниця народних духовних традицій, бо в ній — дух народу і душі кожного покоління людей.

Хай живе наш рідний дім!
Тепло й затишно у нім.
Тут і тато, тут і ненька, 
І бабусенька рідненька, 
І веселий наш дідусь
Крутить пишний русий вус.



У цій серії пізнавального відео, Хмаринка знайомить дітей з Державною та народною символікою України. Вчіться та розважайтесь разом з Хмаринкою. Пізнавальний мультик допоможе дитині цікаво і з користю провести час. Буде цікавий як дошкільнятам, так і дітям молодшого шкільного відео.  

  

 



Анимация бабочкаНаціонально — патріотичне виховання
Анимация бабочка Ми діти твої, Україно!