Сторінка психолога

Як взаємодіяти с дітьми?

Найголовніші принципи взаємодії дорослого з дитиною, які ми прагнемо зреалізувати працюючи з дошкільниками:
•   «Не зашкодь!» ― ні дією, ні словом, ні порухом душі;
•   «Не втрать!» ― дорогоцінного часу, який природою даний для зростання маленької людини;
•   «Не поспішай!» ― дозволь розквітнути дитинству в дитині;
•   «Дитина замовляє розвиток!» ― саме дитина є замовником педагогічних послуг, адже вона має право зрости здоровою, активною і реалізувати всі свої здатності і здібності впродовж життя, а для цього дорослі, які поруч мають забезпечити становлення її потенційних можливостей в дитинстві;
•   заклик великого педагога Януша Корчака: "дорослим належить піднестися до розуміння тонких істин дитинства»;
•   та розуміння поняття «здоров’я» у найширшому його значенні: фізичному, фізіологічному, психічному, психологічному тощо.
Опікуючись збереженням здоров’я маленької людини і її розвитком в дитячому садку, практичний психолог системи освіти має не лише сам дотримуватися цих принципів, а й поширювати їх серед педагогів та всіх суміжних фахівців, а насамперед ― серед батьків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соромязлива дитина? Що робити?

     Одна з розповсюджених проблем, з якою зіштовхуються батьки – це дитяча сором’язливість. Що роботи, коли дитина не відповідає на запитання дорослих або при знайомстві з новими дітьми, опустивши голову, мовчить?

      Звичайно дівчата більш сором’язливі ніж хлопчики, а первістки більш сором’язливі, ніж інші діти в родині. Уже до семи років «нормальна» сором’язливість у хлопчиків проходить, а дівчаткам приходиться «виліковуватися» від неї трохи довше.

Як треба поводитися у таких випадках?

  • Бути дуже делікатним з дитиною і не розчаровуватися в ній.

  • Не відкидати її і не використовувати авторитарний метод виховання.

  • Не перетворювати дитину в Попелюшку.

  • Усе роботи так, щоб Ваше маля не почувало себе незахищеним і залежним від вас.

  • Гасити тривогу з будь-якого приводу.

  • Підвищувати рівень самооцінки дитини.

  • Учити, щоб вона поважала себе. Хвалити її і роботи їй компліменти.

  • Формувати впевненість у собі.

  • Допомогти  дитині усвідомити все те, в чому вона набагато перевершує своїх однолітків, і цією сильною стороною зрівноважити свої недоліки.

  • Учити дитину йти на розумний ризик, уміти переносити поразки.

  • Тренуватися з нею в навичках спілкування.

  • Будь-якими способами заохочувати дитину гратись зі своїми однолітками.

  • Допомоги дитині знайти такого друга, котрий захищав би її в середовищі однолітків.

  • Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими, більш гарненькими дітьми і не оцінювати достоїнства дитини за шкалою краси.

  • Не критикувати вголос розум Вашої дитини. І взагалі… менше критикувати.

  • Не створювати такі ситуації,  у  яких  вона  відчула  б себе неповноцінною і була об’єктом навіть самих невинних жартів і глузувань.

  • Дитина повинна відчувати, що вона неповторна.

  • Бути ніжним з дитиною.

  • Співчувати їй.

  • Підтримувати її.

  • Зробити так, щоб місток довіри міцно з’єднав би Вас і Вашу дитину.

 

 

 

 

 

«Як не треба готувати дитину до школи»

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" — раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" — робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки"  пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова — антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик — хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи — розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на урокахНебезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи повязана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" — таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження.Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це — Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладувиходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

А якщо ваша дитина має якийсь талант? Як тут бути?

Батькам таких дітей раджу тісніше контактувати з психологічними службами, педагогами, що мають досвід роботи з дітьми, котрі наділені неабиякими здібностями. Врешті-решт, ви самі маєте стати педагогами і психологами для своєї дитини. Адже з такими дітьми нелегко і в навчанні, і в побуті. Їхнє нестандартне мислення, заглибленість у проблему, бачення її по-своєму може спантеличити будь-кого. Найлегше — вважати таку дитину вундеркіндом і при цьому нічого не робити. Найскладніше — розвинути її інтелектуальний потенціал, скерувати в належному напрямку, визначивши спектр неординарності, дати розцвісти її таланту.